Раритетна фауна Карпат lucanus.org.ua

Вивірка звичайна (Sciurus vulgaris L.) формує стабільні популяції як у природних місцезнаходженнях, так і в урбоценозах (зокрема у містах), характеризується значною кольоровою мінливістю, схильна до синантропії (Зізда 2005, 2006). У фауні Українських Карпат в усіх типах місцезнаходжень у межах цього виду можна добре розрізняти дві кольорові форми, — чорна і руда (фото ліворуч і внизу), кожну з яких в літературі описують як різні підвиди: чорна форма — Sciurus vulgaris carpathicus, руда — S. v. vulgaris, (Огнев, 1940; Татаринов, 1956; Онуфреня, 2000–2005).

Кожна кольорова форма, в свою чергу, має свої менш чіткі варіації у відтінках (Зізда, 2005), наприклад в Українських Карпатах також можна виділити проміжну темну форму, яка в літературі описана як підвид — S. v. fuscoater (Zawidzka, 1958), і проміжну світлу форму, відому як S. v. ognevi, (Огнев, 1940).

При дослідженні розподілу різних кольорових форм вивірки у Закарпатті, стає очевидною географічна мінливість їх забарвлення, залежно від висоти над рівнем моря, у напрямку від чорних і темнозабарвлених гірських форм до порирених на рівнині рудих вивірок.

Для прикладу: фотографія чорної вивірки вгорі — з Ужгорода (з Ботанічного саду) — дещо світліша за чорну вивірку, що живе у Рахові; так само фото рудої форми вивірки, зроблене у у Львові в парку ім. Івана Франка (біля університету), є дещо темнішим від відтінку вивірки з Харкову (фото внизу). По інший бік Карпат, до Польщі, спостерігається схожа картина (Zawidzka, 1958).

Вертикальна межа, що розділяє основні області поширення чорної і рудої основних кольорових форм вивірки, проходить на висотах 400–600 м. У високогірній частині карпат зустрічається переважно чорна форма, знахідки інших кольорових форм, як правило, випадкові.

Саме у Карпатах проходить межа розподілу чорної і проміжної — темної форми вивірки, причому ця межа проходить по передгірній частині Карпат, що дозволяє знаходити разом дві кольорові форми вивірки у парках передгірних міст на висотах 400–600 м.н. р. м. Для прикладу, проміжна форма, яка поширена у передгірній частині Закарпатській обл. разом із чорною, є також і в Польщі (Sidorowicz, 1958; Zawidzka,1958).

У передгір’ї Карпат із боку Львівської та Івано-Франківської обл., також ці форми трапляються разом приблизно на 500 м. Далі, у напрямку до Львова зустрічається лише проміжна форма, причому вже світліша за проміжну карпатську форму, приблизно до центральної частини України. Всі три кольорові форми або дві з них більшою мірою співіснують разом лише у містах. У природі такі випадки трапляються лише у період гону тварин. Разом з цим у місцевих парках концентрація вивірок на м. кв. є завжди більшою, ніж у природних біотопах.

Позитивом для існування вивірок у містах є послаблення стабільного добору за рахунок відсутності потенційних ворогів, а також достатня кількість різноманітної їжі, хоч подекуди і нетипової для тварини. У міському середовищі є вільна ніша для цього виду, так як схильних до синантропії дендрофілів розмірами з вивірку і її спектром харчування майже немає, тому вид має можливість змінюватися, в тому числі фенотипно, за кольором хутра, поведінкою.

Адаптації вивірок до міських умов існування

Локальні популяції. Чорна форма поширена не всюди, а лише до певних висот, на рівнині вона відсутня. Спостереження автора показують, що восени чорні вивірки зустрічаються переважно там, де ліс непересушений, тобто де досить волого і є можливість рости грибам, тобто вивірка тримається більш вологих територій, що власне є натяком на гіпотезу про вплив вологості на присутність чорних вивірок.

Зміна спектру харчів на ті, що може дати місто (наприклад смітники) — такі явища спостерігалися неодноразово — це заміна букових горішків чи насіння ялини, сосни, чого у місті мало, плодами каштану кінського, горіха волоського, садових дерев (яблука, персики, сливи) тощо. Якщо у природних біотопах основну масу корму складають насіння з шишок хвойних, то, для прикладу, у Ботанічному саду Ужгородського національного університету, це місце належить кінському каштану та горіху. І замість зелених молодих гілок ялини та ягід, вивірка харчується бруньками магнолії та молодими пагонами дерев, насаджених у парку міста, причому далеко не представниками з нашої типової флори.

Мігративність присутня лише у межах міста, іноді в околиці, в місцеві лісові насадження, тобто вивірки не роблять великих міграцій, які зазначені в літературі (до 300 км у тайгових лісах).

Поведінка. Пристосування до міських умов середовища у характері побудови гнізда. Тобто якщо в умовах міста немає можливості побудувати гайно, на приклад із-зі великої кількості тут воронів, які влаштовують гнізда біля верхівок дерев, і при цьому відсутність у таких деревах дупел, вивірка може знаходити для свого помешкання ніші, наприклад під стріхою будинку, що, власне і спостерігали протягом 2004–2006 років у Ботанічному саду Ужгородського університету.

Шляхи до синантропізації чорної форми виду

Щодо можливої синантропізації чорної форми у містах можна запропонувати кілька гіпотез (подібно до гіпотез меланізації у: Скороход, Русіна, 2006) перевірка яких становить предмет окремого дослідження:

1) періодична (сезонна) зміна природних умов у горах призвела до формування високої міграцій¬ної активності вивірки та її закономірних сезонних міграцій в гори і на передгірні ділянки (зокрема, у міста та селища);

2) чорна форма вивірки виявилася більш адаптованою до умов міського середовища, ніж руда, і активніше використовує створений людиною ресурс або є стійкішою до умов міста;

3) аспект засновника, тобто чорна форма першою освоїла урболандшафти і швидше збільшила тут свою чисельність, тим самим “притісняючи” в містах руду форму;

4) гарна кормова база в місті дає велику економію власної енергії вивірки на здобування їжі, відповідно антропогенна зона має кращі умови для її виживання і надлишое енергії імовірнопроявляється у синтезі додаткової кількості пігменту, надаючи хутру вивірки чорного забарвлення. Тобто спостерігається вторинний меланізм. Не виключено, що існуванню вивірки у місті могли сприяти кілька гіпотез одночасно, або і всі разом.

Література

Зізда Ю. Поширення кольорових форм вивірки (Sciurus vulgaris) // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. — 2005. — Вип. 17. — С. 147–154.
Зізда Ю. Е. Оцінки різноманіття кольорових форм вивірки (Sciurus vulgaris) у синантропних і природних місцезнаходженнях Закарпаття / Фауна в антропогенному середовищі. — Луганськ, 2006. — С. 126–132. — (Праці Теріологічної школи, випуск 8).
Огнев С. И. Звери СССР и прилежащих стран (Звери Восточной Европы и Северной Азии). — Москва-Ленинград: Изд-во Академии Наук, 1940. — Том 4. — С. 329–421.
Онуфреня М. В. Обыкновенная белка Sciurus vulgaris (Linnaeus 1758) // Грызуны бывшего СССР. Виды. — Москва: Центр охраны дикой природы, 2000–2005. — www.biodiversity.ru.
Скороход О., Русіна Л. Поліморфізм забарвлення тварин у місті: огляд теми // Фауна в антропогенному середовищі. — Луганськ, 2006. — С. 52–55. — (Праці Теріологічної школи, випуск 8).
Татаринов К. А. Звірі західних областей України. — Київ: Вид-во АН УРСР, 1956. — 188 с.
Sidorowicz J. Geographical variation of the squirrel Sciurus vulgaris L. in Poland // Acta Theriologica. — 1958. — Vol. 2, N 7. — P. 142–157.
Zawidzka E. Geographical distribution of the dark phase of the squirrel (Sciurus vulgaris fuscoater Altum) in Poland // Acta Theriologica. — 1958. — Vol. 2, N 8. — P. 160–174.

сторінку підготувала: Юлія Зізда, 30.06.2010