|
Natrix natrix Linnaeus, 1758 — Вуж звичайний |
||
|
|
||
Ряд Лускаті (Squamata) |
Загальна інформація Описано 9 підвидів. Номінативна форма представлена на території Центральної і Північної Європи. Змія струнка, луска гладенька, на хвості луска має реберця. По бокам голови є жовті або оранжеві плями, також є пара жовтих чи кремових плям за головою; іноді вони зливаються, утворюючи кільце або "ошийник". Зверху тіло сіре оливково-сіре, або чорне, частина його з більш темними в шаховому порядку плямами і вузенькими поперечними смугами. Нижня сторона тіла матово біла з витягнутими впоперек прямокутними чи неправильної форми плямами. У змій, що мешкають на території Італії і південно-східної Європи є парні блідо-жовті смуги вздовж тіла Поширення виду Розповсюджений в Південно-Східній Азії, Північно-Західній Африці та більшій частині Європи. На території Закарпаття вид зустрічається до висоти 1600 м. над рівнем моря. Звичайний вуж трапляється в різноманітних біотопах: на болотах, лісових галявинах, берегах річок та озер. Може поселятись біля житлових будівель. Харчування Харчується в основному земноводними (жаби, ропухи, тритони), інколи поїдає отруйних тварин, зокрема, саламандр. Також живляться дрібними ящірками, мишевидними гризунами, комахами, черв'яками та іншими безхребетними. |
|
|
Активність Вуж швидко рухається добре плаває і пірнає. Жертву заглотує
живцем почерговими рухами щелеп. Роздратований - шипить може викидати
з клоаки смердючу рідину -продукт діяльності прианальних залоз. Щоб
уникнути небезпеки може прикидається мертвим. У шведів змії загалом вважаються тваринами, що володіють надприродними здібностями і можуть використовуватися у магії і чаклунстві. За стверджуванням шведів змію не можна вбивати без причини, так як за неї можуть помститися інші змії. Вуж згадується в творах сучасних письменників. В тому числі у романі Бориса Акуніна "Любовница смерти", де головна героїня тримала у себе вужа і носила його на шиї як прикрасу. В українській міфології вуж є символом багатства, щастя, яке він приносить дому, де живе і плодиться, а тому вбивати його не можна. У стародавніх оповіданнях вуж-добродій годується молоком разом з дітьми. Він є також символом плодючості. На глиняних жіночих фігурках часів трипільської культури на місці грудей зображені вужики, що є небесним символом запліднення сім’я-дощем землі-матері. На інших скульптурках вужі охороняють черево матері, яка виношує плід. Захисними смужками чи змійками обвитий був і посуд. Охоронця змія-вужа можна вбачати у паску, яким підперізувалися, у захисних талісманах: кільцях, сережках; в орнаменті писанок та вишиванок. Початок року у наших предків припадав на час весняного рівнодення (23 березня). Саме тоді вужі виходять на поверхню землі, а в осіннє рівнодення (23 вересня) — ховаються. Протягом доби вони також ритмічно ховаються і виповзають. Вважалося, що вужі допомагають хліборобові вимолювати дощ. За народними віруваннями Зміїний цар збирає всіх змій два рази на рік — на Іванів день (24 серпня / 7 липня) та восени на Здвиження (14 / 27 вересня) або на Покрову (1 / 14 жовтня ). Навесні, в день весняного рівнодення він пробуджує іх від зимового сну шипінням. На зібранні він дає кожній змії накази, призначає жертву, визначає кого можна кусати а кого ні. На Чернігівщині вірять, що Зміїний цар — це великий старий вуж із зіркою на голові, з довгими, "як у риби" вусами і блискучими блакитними смужками на тілі. Вважається щасливою прикметою, коли в хаті поселяється вуж, господарі лишають для нього молоко; убити такого вужа — найстрашнійший гріх. Вужа часто інтерпритують як духа поля, він у повір’ях усіх індоєвропейських народів має однаковий вигляд — зміїнний. Є прикмета, що коли вб’єшь вужа — не буде дощу. За зміїними та вужиними шкурами визнається цілюща сила. (В. Войтович "Укранська міфологія" Київ, "Либідь", 2002 ) Інформацію підготувала: | ||
|
|
||
|
сторінку започатковано: 07 грудня 2007 р.
|
||