<< повернутися
Ряд Glires
Родина Sciuridae
Рід Sciurus
Вид Sciurus vulgaris
|
Загальна інформація
Серед деревних білок роду Sciurus у Палеарктиці науковці виділяють щонайменше 30 видів, в їх числі вивірка звичайна (Sciurus vulgaris) — євразійська червона вивірка, поширена у лісах Європи і північної Азії (Sciurus, 2007a; Duff, Lawson, 2004; Nowak, 1999). В Україні Sciurus vulgaris єдиний вид дендрофільних гризунів дуже мінливий за забарвленням хутра (Кирис, 1973; Павлинов та ін., 1995). У межах виду різні наукові джерела вказують на існування юблизько 40 підвидів вивірки, що належать до 5 груп: карпатські, східноєвропейські, уралозахідносибірські, телеутки і східносибірські, серед яких є "чорнохвостки", "бурохвостки", "червонохвостки" і "сірохвостки" (Огньов, 1940; Громов, Єрбаєва, 1995; Онуфреня, 2005).
Поширення та охорона виду
Sciurus vulgaris Типовий мешканець темно- світло-хвойних, мішаних та широколистяник лісів, оскільки основою її харчів слугують горіхи та шишки, разом із ягодами, плодами та молодими пагонами рослин підліску. Останніми роками ХХ століття почала активно заселяти парки та штучнонасаджені ліси у містах, тобто мешкає безпосередньо біля людини. Разом з цим помітно зменшилася в чисельності за цей період у природних біотопах. У Криму, після акліматизації, успішно освоїла культурні ландшафти (Кирис, 1973; Соколов, 1977; Громов, Єрбаєва, 1995). У значній частині Європи вивірка звичайна охорорняється і занесена до Додатку ІІІ Бернської Конвенції (Конвенція..., 1998) і Червоного списку IUCN (IUCN, 1996) як вид, що знаходиться під загрозою зникнення.
|
Мінливість виду, меланістичні вивірки
Попри наявність у Карпатах темно-забарвленого підвиду вивірки звичайної Sciurus vulgaris carpathicus (Шнаревич, 1950; Татаринов, 1956), приблизно з початку ХХ століття науковці у різних регіонах почали відмічати чорних вивірок серед інших підвидів (Sidorowicz, 1958; Zawidzka, 1958), і навіть серед інших видів деревних вивірок. Аналізуючи шляхи потемніння виду, дають ряд припущень, які потребують подальших перевірок і спростувань.
Гіпотези:
1) Поява темної форми у вивірки звичайної через вплив характеру географічних умов: висота над рівнем моря, температура навколишнього середовища (Luhrig, 1928, цит. за: Zawidzka, 1958).
2) Меланізм вивірки є наслідком складу її їжі (Sparck, 1936, цит. за: Zawidzka, 1958).
3) Чорні вивірки прийшли з північно-східного кордону Польщі в напрямку Заходу і Північного Заходу по поясній смузі, яка простягається вертикально до верхньої межі лісу (Udziela, 1924, цит. за: Zawidzka, 1958).
4) Потемніння вивірки залежить від комплексу факторів, кожен окремо з яких не є лімітуючим. Є мінімум три сторони впливу на вид: клімат (опади, температура повітря), географічне розташування, характер харчової бази.
5) Можна припустити також потемніння вивірки за одним із екологічних правил (Зізда, 2006).
Білка і люди...
Білка — Звір Перунів. Білка (векша, вись, урма) — дрібна лісова тварина, яка за її міцні зуби, як і заяць, кріт, миша і щур, зараховані до складу армії Перуна. Білка пов"язана із поняттям світла, бо подібно променям сонця швидко скаче по деревах, вона, розгризаючи горіхи із золотою шкарлупою і ядрами із перлів, — поетична метафора, що означає блискавку і грім. У багатьох країнах є звичай весняного полювання на білку, присвяченої громовику.
Векша - річ, яка віджила свій термін, непотрібний предмет; стовп, кіл чи інша перешкода; стара діва, векша, свідок важливих подій називалася "реліквією". — ВОЗРОЖДЕННАЯ РУСЬ/ Официальный сайт Гладилина Евгения Александровича Краткий словарь понятий и символов древнего мира от А до Я
Векша = оплата у Давній Русі:
Контакти між хазарами і слов"янами відбувалися постійно і з давніх часів, оскільки це були народи-сусіди. Під захистом величного хазарського каганата слов"яни Подніпров"я молги займатися землеробством і торгівлею. Слов"ґнські купці сскалися по Дону і Волзі до хазарської столиці, виходили у Каспійське море, проникали на пн-сх його бреги і навіть привозили на верблюдах свої товари у Багдад. У восьмому столітті хазари почали брати дань з східних слов"ян, - із російського літопису: "Хазары брали дань с полян и с северян, и с вятичей, брали по серебряной монете и по белке с дыма". Тобто з кожного жилого будинку - пошкурці і срібній монеті. — http://www.chassidus.ru/library/history/kandel/03.htm\
Свято білки у містах:
м. Зеленоград має свято "День белки" — 28.08
Свято червоної білки — день заснування міста Берестовица. Герб міста — білка, що сидить на траві у золотій короні.
Талісмани:
Мешканці Камчатки, де білка є звичайна у лісах, наділяють її магічними властивостями: талісман із зображенням білки допоможе усімейному житті, а також завжди дасть можливість прийняти вірне рішення. — http://www.a-u-m.ru/magic/28.html
Приказки:
Білки у село забігли - бути війні чи іншій великій біді
Векша стрекоче - гостей пророчить
Література
Громов И.М., Ербаева М.А. Млекопитающие фауны России и сопредельных территорий. Зайцеобразные и грызуны. — Сант-Петербург, 1995. — С. 81-89.
Зізда Ю. Е. Оцінки різноманіття кольорових форм вивірки (Sciurus vulgaris) у синантропних і природ-них місцезнаходженнях Закарпаття / Фауна в антропогенному середовищі. — Луганськ, 2006. — С. 126–132 (Праці Теріологічної школи, випуск 8).
Кирис И. Д. Белка. — Киров. — 1973. — 423 c.
Конвенція про охорону дикої фауни і флори та середовищ існування в Європі (Берн, 1979). — Київ: Мінекобезпеки України, 1998. — 76 с.
Онуфреня М. В. Обыкновенная белка Sciurus vulgaris (Linnaeus 1758) // Грызуны бывшего СССР. Виды. — Москва: Центр охраны дикой природы, 2000–2005. — On line: http://www.biodiversity.ru.
Павлинов И. Я., Яхонтов Е. Л., Агаджанян А. К. Млекопитаю¬щие Евразии: систематико-географический справочник (в 3-х частях). — Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1995. — Ч. 1: Rodentia. — 240 с. — (Сб. тр. зоол. муз. МГУ. Т. 32).
Соколов В. Е. Систематика млекопитающих. — Москва, 1977. — С. 44–47.
Татаринов К. А. Звірі західних областей України. — Київ: Вид-во АН УРСР, 1956. — 188 с.
Формозов А. Н. Спутник следопыта. — Изд. Моск. унив., 1990. — 315.
Шнаревич И. Д. Об ареалах карпатских белок // Наукові Записки Чернівецького університету. Серія Біологія. — 1950. — Том 7, вып. 2.
Duff Andrew and Ann Lawson. Mammals of the world: a checklist. A&C Black. — 2004.
IUCN red list of threatened animals 1996. – Gland : IUCN, 1996: 1–286.
Nowak Roland M. Walker’s Mammals of the World. — 1999. — (Sixth edition. Johns Hopkins University Press, 1936).
Sciurus // From Wikipedia, the free encyclopedia. — Online: http://en.wikipe¬dia.or¬g/wi¬ki/Sciu¬rus. — May, 2007a.
Sidorowicz J. Geographical variation of the squirrel Sciurus vulgaris L. in Poland // Acta Theriologica. — 1958. — Vol. 2, N 7. — P. 142–157.
Zawidzka E. Geographical distribution of the dark phase of the squirrel (Sciurus vulgaris fuscoater Altum) in Poland // Acta Theriologica. — 1958. — Vol. 2, N 8. — P. 160–174.
Інформацію підготувала: Юлія Зізда
|